Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Сказки

 AllRusBook.ru » Сказки » Украинские сказки


Сказка «Як заєць ошукав ведмедя»

Був собі в одному лісі ведмідь. Та такий дужий та лютий!.. Піде було по лісі і душить та роздирає все, що здибає.

Ліс був великий, і звірини в ньому багато, та проте страх пішов на всіх. Адже так і року не мине, а в цілому лісі душі живої не лишиться, коли бурмило буде так господарювати.

Рада в раду, присудили звірі вислати до ведмедя посланців і сказати йому: “Вельможний пане ведмедю! Що ти так знущаєшся? Одного з'їси, а десятьох із злості роздереш і покинеш!.. Адже так до року, то й душі живої в лісі не стане. Ліпше ти ось що зроби: сиди собі спокійно в своїй гаврі, а ми тобі будемо щодня присилати одного з-поміж нас, щоб ти його з'їв”.

Вислухав ведмідь тієї мови та й каже:

— Добре! Але пам'ятайте собі: як мене хоч одного дня одурите, то я вас усіх пороздираю!

Від того дня почали звірі день поза день ведмедеві одного з-поміж себе посилати. Почали кидати день у день жеребки: на кого впав, той і мусив іти до ведмедя...

Одного дня випав жеребок на зайця.

Перелякався бідний заєць так, що й не сказати!.. Та що було робити? Ходили другі, мусить і він. І не змагався. Тільки випросив собі годинку часу, щоб із жінкою, діточками попрощатися. Та поки жінку знайшов, поки всю свою сім'ю скликав, поки попрощались та наплакалися, та наобнімалися, то вже сонце геть з полудня звернуло.

Врешті прийшлося зайцеві рушати в дорогу.

Іде бідолаха до ведмежої гаври. Та не думайте, що йде заячим кроком-скоком, що біжить вітрові наздогін! Гай, гай! Тепер бідному зайцеві не до скоків. Іде нога поза ногу, іде та й постоює, та все рясні сльози витирає, та зітхає так, що аж лісом луна йде. Аж ось бачить: серед лісу криниця кам'яна, оцямрована, а внизу вода глибока.

Стає заєць над цямриною, заглядає вниз, а його сльози тільки кап-кап у воду. Та й зразу повеселішав і аж підскочив з радості. В його голові з'явилася щаслива думка: якби це йому й самому від смерті врятуватися і всіх звірів вибавити від цього лютого та безрозумного ведмедя.

І вже не плачучи і не зітхаючи, а щодуху біжучи, він поспішав до ведмежої гаври.

Було вже надвечір. Ведмідь весь день сидів у своїй гаврі та ждав, коли-то звірі пришлють йому когось на обід.

Ждав і не міг нікого діждатися. Голод почав йому докучати, і разом з голодом почала злість підступати під серце.

— Що ж це? — ревів ведмідь, — Що вони собі думають? Чи забули про мене, чи, може, їм здається, що одною вороною я маю бути два дні ситий? О, прокляті звірі! Коли мені зараз не прийде від них страва, то клянуся буком і берестом, що завтра скоро світ рушу до лісу і повидушую все, що в ньому є живого! І одного хвоста не лишу!..

Та минала хвиля за хвилею, година за годиною, а страва не йшла.

Надвечір вже ведмідь не знав, що з собою зробити з голоду й лютості.

В такому настрою застав його заєць.

— Га, ти, помано, ти, хлистику, ти, гусяче повітря, — кричав на нього ведмідь.— Що ти собі думаєш, що так пізно приходиш? Та я тебе, такого комара, маю цілий день голодний ждати?..

Затремтів заєць, почувши ведмежий крик і люті ведмежі слова, та скоро отямився і, ставши на задніх лапках перед ведмедем, промовив, як міг, найчемніше:

— Вельможний пане! Не моя в тому вина, що так пізно приходжу. І звірів не можеш винуватити. Сьогодні, в день твоїх іменин, вони, ще вдосвіта зібравшися, послали для тебе нас чотирьох, і ми всі вітром пустилися до тебе, щоби ти, вельможний паночку, мав сьогодні добрий бал.

— Ну, і що ж? Чому ж так пізно приходиш і де там тих троє? — запитав ведмідь.

— Трапилася нам дуже погана пригода, — мовив заєць. — Міркуючи, що в тому лісі нема іншого пана, крім тебе, йдемо собі спокійнесенько стежкою; коли із кам'яного замку вискочив величезний ведмідь та й до нас: “Стійте!” — кричить. Ми стали. “Куди йдете?” Ми розповіли по правді. “Го, го,— крикнув він. — Нічого з того не буде! Це мій ліс, і я не дозволю, щоб ви своїм м'ясом годували якогось приблуду, що тут не має ніякого права! Ви мої, і я беру вас собі на обід!”

Почали ми проситися, благати, почали говорити, що нині твої іменини, і дуже негарно буде, коли ти в такий день лишишся без обіду. Та де тобі! Ані слухати не хоче. “Я тут пан, — кричить, — і я один маю на вас право! І ніхто мені тут не сміє втручатися!” І взяв нас усіх чотирьох до свого замку. Ледве-ледве я упросив його, щоб хоч мене одного пустив до тебе. Тепер, вельможний пане, сам поміркуй, чи ми винні в тому, що ти сьогодні з голоду намлівся і що тобі далі робити.

Почувши це, ведмідь аж увесь наїжачився. Вся його злість обернулась на того нового суперника, що так несподівано став йому на дорозі.

— Це ще який непотріб непотрібний посмів сюди вдертися! — ревів він, дряпаючи землю пазурами. — Гей, зайче, зараз веди мене до нього, нехай його розірву на дрібні шматочки!

— Вельможний пане, — мовив заєць. — Це дуже могучий пан, страшний такий.

— Що? Ти думаєш, що я буду його боятися? Зараз веди мене до нього, побачимо, хто буде дужчий!

— Вельможний пане, але він живе у кам'яному замку.

— Е, що там мені його замок! Веди мене до нього, вже я його дістану, хоч би він сховався на самий вершок найвищого дерева.

Попровадив заєць розлюченого ведмедя до криниці та й каже:

— Велика твоя сила! Бач, твій ворог як тільки побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свого замку.

— Де він? Де він? — кричав ведмідь, оглядаючись навкруги і не бачачи нікого.

— Ходи сюди і заглянь ось тут! — мовив заєць і підвів ведмедя до криниці.

Став ведмідь над цямриною, глянув униз — аж там справді ведмідь.

— Бачиш свого ворога, — мовив заєць, — як заглядає із свого укріплення?

— Я не я буду, коли його звідти не дістану! — мовив ведмідь і як не рикне з цілого ведмежого горла у криницю!

А з криниці як не відіб'ється його голос вдвоє сильніше, мов з величезної труби!

— Та так? — скрикнув ведмідь. — Ти мені ще грозиш? Чекай ясе, я тобі покажу!

Та за цим словом ведмідь бабах до криниці та й там потонув.

А заєць скочив щодуху до звірів і розповів їм, яким-то способом він змудрував ведмедя і вибавив їх усіх від тяжкого нещастя.

Не треба вам казати, яка радість запанувала в цілому лісі.

С этим обычно читают:

Принцесса Клей-Для-Сердец

- Жил когда-то король, и была у него дочь, прекрасная как цветущая гуайява, — не девушка, а просто чудо. Когда какой-нибудь юноша имел несчастье увидеть ее лицо, он не мог оторвать от него глаз, и поэтому принцессу прозвали Клей-для-сердец. Клей этот был такой прочный, что у птицы, увязшей в нем, уже не было надежды освободиться.
Двести или триста королей из разных стран просили у отца принцессы ее руки, однако отец не хотел навязывать ей свою волю. Он говорил:

Кызымиль - золотая река

- Было, видишь, так.
Полюбила девушка-Кызымиль, красивая девушка (как черемуха весной) доброго бога-Вуиса. Розового, сочного, крепкого - как шишка кедровая.
Ладно.
Вышла на елань, к солнцу лицо повернула, волосы распустила. Говорит:
- Вуис! Вуис! Я тебя люблю.
Прилетел Вуис-радостный бог.

Догадливая свинья

- Жили когда-то старик со старухой. У них была одна-единствен-ная свинья, да и ту им нечем было кормить. Каждый день свинья бродила по лесу и собирала желуди. Только желудями она и питалась.

Умная черепаха

- Жили были в лесу Слон, Лев, Леопард, Пакаса и многие другие животные. У каждого из них был участок земли, и каждый возделывал его, выращивал маис и бататы. Но они не могли ничего есть из того, что выращивали, – ведь у них не было огня, на котором они могли бы приготовить пищу. Они только пили воду и щипали траву.
А поблизости, на огромном дереве, усыпанном плодами, жил большой зеленый Ящер. Иногда он спускался с дерева и разговаривал с другими животными.

Сыновья Васиштхи проклинают Тришанку

- О Рама, услышав слова царя, сто сыновей Васиштхи преисполнились гнева и ответили:
– Тебя отверг истинный учитель, почему же ты, не считаясь с корнем, прибегаешь к ветвям? Ты сам сказал: «Все потомки Икшваку ищут поддержку у своих духовных учителей». Ты не должен пренебрегать словами такого праведного мудреца. Благословенный изрек: «Этого не может быть!», – поэтому мы никоим образом не можем помочь тебе в твоем жертвоприношении. О невежественный монарх, возвращайся в свою столицу! Знаменитый Васиштха в силах совершить жертвоприношения всех трех миров! О царь, разве можем мы обратить слова нашего великого отца в пустой звук?

Что Вы думаете о Сказке«Як заєць ошукав ведмедя»? ↓

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Абазинские
Абхазские
Аварские сказки
Австралийские сказки
Австрийские сказки
Адыгейские сказки
Азербайджанские
Айнские сказки
Албанские сказки
Алеутские сказки
Алтайские сказки
Американские сказки
Английские сказки
Ангольские сказки
Армянские сказки
Африканские сказки
Белорусские сказки
Болгарские сказки
Венгерские сказки
Греческие сказки
Датские сказки
Египетские сказки
Индийские сказки
Испанские сказки
Итальянские сказки
Каталонские сказки
Керекские сказки
Кетские сказки
Китайские сказки
Креольские сказки
Кубинские сказки
Латышские сказки
Молдавские сказки
Немецкие сказки
Океанийские сказки
Польские сказки
Русские сказки
Татарские сказки
Украинские сказки
Финские сказки
Французские сказки
Чукотские сказки
Эвенкийские сказки
Японские сказки


Интересные книги

Ильин В.Е. - «Хорнит» F-18. Палубный истребитель
Описание путешествия в Московию. Олеарий А.
Мы – советские люди (сборник)
Перенормированные диаграммы Фейнмана Завьялов О.И.
Ромасевич В.Ф. - Практическая аэродинамика вертолетов
Финансовый анализ предприятия. Лиференко Г.Н.
Н.Н. Романова, А.В. Филиппов - Словарь. Культура речевого общения: этика, прагматика, психология
Арепьев А.Н. - Вопросы проектирования легких самолетов
Олег Маркеев, Андрей Николаев - Врата Атлантиды
Проблема устойчивости движения тел в общей теории относительности. Рябушко А.П.
Пособие решения задач по сопротивлению материалов. И.Н.Миролюбов
Стратегический менеджмент. Фатхутдинов Р.А.
Теория тяготения в ортогональном репере Родичев В.И.
В канун грозных потрясений. Зимин А. А.
Большая Советская Энциклопедия (30 томов)
Оптические модели атмосферы. Зуев В.Е., Креков Г.М.
Пещерный лев
Якубович Н. - Истребители Лавочкина. Сломавшие хребет Люфтваффе