Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Сказки

 AllRusBook.ru » Сказки » Украинские сказки


Сказка «Про правду і кривду»

Жили колись-то два брати: один багатий, а другий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він жив теж бідно. І спитався раз він у свого дядька:

— А що, дядьку, як лучче жити: правдою чи неправдою?

— Е-е-е!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда.

— Ні, дядечку! Є правда — правдою лучче жити.

— Ходім на суд.

— Та чого ж ми таки підемо на суд? Лучче давайте підемо по дорозі і спитаємо чоловіка, якого зустрінемо; як скаже, так і буде. Ваша правда — уся моя худоба буде вам; моя правда — ваша худоба буде мені. Так спитаймо до трьох раз.

— Ну, добре.

І пішли вони дорогою. Ідуть, ідуть — зустрічається їм чоловік — з заробітків, чи що йшов.

— Здоров, чоловіче добрий!

— Здорові!

— Скажи, будь ласкав, чоловіче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи кривдою?

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де тепер ви правду найшли? Нема тепер її ніде на світі. Лучче жити кривдою, аніж правдою.

— Ну, оце раз моя правда! — каже дядько. А небіж і зажурився, що йому прийдеться віддавати всю свою худобу дядькові. Ідуть, ідуть — зустрічається їмпан. А небіж і каже:

— Ну, запитаємо ж цього пана. Цей уже всю правду розкаже: він грамотний і все знає.

— Ну, добре.

От порівнялися з паном і питають його:

— Скажіть, будьте ласкаві, паночку, як тепереньки лучче жити: чи правдою, чи кривдою?

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви тепер найшли правду? Нема її ніде в світі; лучче жити кривдою, аніж правдою.

— Оце вже і вдруге моя правда! — сказав радісно дядько.

Небіж ще більше зажурився. Ідуть, ідуть — зустрічається їм піп. Небіж і каже:

— Ну, поспитаймося попа, цей уже правду скаже — на те він і духовний. Цей як уже скаже, то так і буде.

— Ну, добре!

Як порівнялися з попом, питають його:

— Скажіть, панотче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи неправдою?

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви теперечки знайшли правду? Її тепер і в світі нема: лучче жити кривдою, аніж правдою.

— Оце вже і втретє моя правда! — сказав радісно дядько.

Нічого робити небожеві: віддав багатому дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний. Тяжко прийшлось йому жити. Бився, бився, сердешний, та й задумав повіситись — узяв він обривок та й пішов у ліс. Пішов та й дивиться на дерево — вибирає гілку, на якій би то повіситись. “Ото, думає собі, добра гілка — кріпка, а на оту сісти та, зачепившись, і повиснути б”.

Він так задивився на дерево, що й не помітив, як вовк прибіг. Як уздрів його чоловік, кинувся мерщій на дерево, а обривочка й забув. Зліз на дерево та й сидить. Коли прибігають три чорти, а трохи згодом і четвертий, їх ватаг. І питає він своїх слуг:

— Ти що сьогодні наробив?

— Е... я такого наробив, що там хоч що хай роблять,— не справлять. У такім-то селі, у пана, я поробив так, що ізроду довіку не вгатять греблі. А пан лупить своїх людей, як скажений: багато їх буде у нас.

— Добре ж ти зробив, та ще не так.

— А як же?

— Там посеред яру в лісі росте три дерева. Хто ті дерева зрубає та положить навхрест на греблю — вгатить.

— О!.. Хто ж то чув, хто ж то й знав, що це так треба зробити!

— Ну, а ти що зробив? — питає він другого.

— Е... я такого наробив, що багато буде людей у наших руках. У такому-то городі всю воду повисушував, так що тепер там ні краплі нема, а носять її за тридцять та за сорок верст. Багато там пропаде людей!

— Добре ти зробив, та ще не так,— каже ватаг.

— А як же?

— Як хто викопав той кущ малини, що росте посеред города,— буде вода на весь город.

— О!.. Хто ж то й чув, хто ж то й знав, що треба це зробити!

— Ну, а ти ж що зробив? — питає він третього.

— Е... я такого наробив, що хай там хоч що не роблять — нічого не подіють! У такім-то королевстві у короля одна дочка, та я й тій поробив так, що хай хоч як лікують, нічого не подіють, буде наша.

— Добре ти зробив, та ще не так.

— А як же?

— Хто відрубає глухого кутка та підкурить — така буде, як і перше.

— Хто ж то чув, хто ж то й знав, що це треба зробити! А чоловік сидить собі на дереві та й чує усе, що чортяки балакають. Як уже розлетілись чортяки, чоловік той і думає: “Може, це й правда, що вони казали? Піду до пана, може, й справді угачу греблю”.

Пішов. Приходить до греблі, а там пан б'є та мучить людей, щоб мерщій угачували. Вони, бідні, аж піт з них ллється, роблять, а воно все нічого не помагає. А пан знай лютує. Приходить до нього цей правдивий чоловік та й каже:

— Е-е, пане! Б'єте ви людей, та ніякого з цього діла не буде. А що дасте мені — я вгачу?

— Дам я тобі сто карбованців і ще й на придачу цих пару коней з коляскою і з кучером (а там і коні панові стояли).

— Дайте ж мені людей шість чоловік та три підводи.

— Візьми.

Поїхали вони в ліс, зрубали ті три дерева та й поклали їх навхрест на греблі — так зараз і вгатили. Пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером.

Тоді той чоловік і думає: “Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води”. Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до города кілька верст, зустрів він бабусю, що несла пару відер на коромислі.

— Що це ти, бабусю, несеш?

— Воду, синочку.

— Дай же й мені напитись.

— Е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без води.

— Я от приїду у ваш город, наділю водою всіх, і буде тієї води у вас довіку.

Вона йому дала напитись, а сама така радісна стала, та мерщій у город трюшком і розказала всім городянам, що їде такий чоловік, що води їм дасть. Городяни всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред города, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому городу. Городяни нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька. Далі й думає:

— Поїду ще в те королівство, де королева дочка нездорова,— може, вилікую її.

Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих хоромів, а люди всі такі смутні, бігають та охають. Він і питає їх:

— Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хоч як її лікують, нічого не подіють; тільки я б її вилікував.

— Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й поготів!

— Усе ж скажіть королеві.

Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже:

— Якщо вилікуєш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе.

Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого кутка, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перше.

Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже тому чоловікові:

— За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.

Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік.

Покоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий купець і посилаэ спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратися він їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до короля, король і питає його:

— З якого ти королівства?

— З такого-то.

— Із якого города?

— З такого-то.

— Як прозиваєшся?

— Так-то.

Тут король і признався, що він його небіж — той, що безвісти пропав.

— Ну що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою: отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважила!

— Як же це сталось?

Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все, все... А на-послідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:

— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. В як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою.

Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає:

— Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві.

Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилося — де не взялися чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілці.

С этим обычно читают:

Выход из положения

- Одного янки судьба занесла как-то в Новый Лондон. Он приехал туда дождливым осенним вечером и решил зайти погреться в таверну. Однако возле уютно пылавшего очага не оказалось ни одного свободного местечка. Собственно, так тому и полагается быть в холодный осенний вечер.
Само собой, никому в голову не пришло уступить ему место или хотя бы подвинуться.
Тогда усталый янки кликнул хозяина и приказал задать корм его коню, а именно: приготовить свежих устриц, да побольше!

В одном селении

- В одном селении было много людей, и жили они в достатке - всё имели.
И вдруг начали умирать. Один за другим. А почему - никто не знает.
И приехал в это селение богатый человек. Он пожелал жениться на девушке Инанупирике. Но она отказала ему.

Зембени или сватовство Сикулуми

- Зембени — великая женщина. Она родила двух дочерей. Но она ела людей в той стране, где она была, пока не прикончила их, ела их и зверей; убивала! человека вместе со зверем; варила мясо человека и зверя вместе. Случилось так, что люди были целиком прикончены,, оставалось она сама с ее двумя дочерьми.

Вор, тигр, медведь и шакал

- Жил был богач. Было у него много коров и большой-пребольшой бык. Когда стадо гнали пастись в лес, тигр всегда говорил: «Съесть бы мне этого быка, он такой жирный. Я много дней был бы сыт».
Был там еще вор. Он тоже всегда говорил: «Украсть бы мне этого быка. Я бы продал его и получил кучу денег».

Полушубочек

- Жил на свете крестьянин. У него были жена и дочь. Однажды пришел к ним на смотрины молодой парень со своим дружком.
Поставили им доброе угощение: курицу, пироги. А хозяин даже послал дочку в погреб за вином. Девушка спустилась в погреб и стала приглядываться, какая бочка больше всех — отец велел ей нацедить вина из самой большей бочки. Пока она выбирала бочку, вдруг приметила бревно, прислоненное к стене погреба.

Что Вы думаете о Сказке«Про правду і кривду»? ↓

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Абазинские
Абхазские
Аварские сказки
Австралийские сказки
Австрийские сказки
Адыгейские сказки
Азербайджанские
Айнские сказки
Албанские сказки
Алеутские сказки
Алтайские сказки
Американские сказки
Английские сказки
Ангольские сказки
Армянские сказки
Африканские сказки
Белорусские сказки
Болгарские сказки
Венгерские сказки
Греческие сказки
Датские сказки
Египетские сказки
Индийские сказки
Испанские сказки
Итальянские сказки
Каталонские сказки
Керекские сказки
Кетские сказки
Китайские сказки
Креольские сказки
Кубинские сказки
Латышские сказки
Молдавские сказки
Немецкие сказки
Океанийские сказки
Польские сказки
Русские сказки
Татарские сказки
Украинские сказки
Финские сказки
Французские сказки
Чукотские сказки
Эвенкийские сказки
Японские сказки


Интересные книги

Spoken English. Пособие по разговорной речи. Голицынский Ю.
Оптика атмосферного аэрозоля. Зуев В.Е., Кабанов М.В.
Евреи, их происхождение и причины их влияния в Европе. Чемберлен Х.С.
Дмитрий Рогозин - Ястребы мира. Дневник русского посла
Лариса Евгеньева. Лягушка
Валерио Массимо Манфреди - Башня одиночества
Синдикат - Дина Рубина. MP3
Легенцкий Р. - Самолет Ан-2. Краткое техническое описние
Заработная плата для бюджетников. Учебно-практическое пособие. Войтова Т.Л.
Илья Бриз. Держава под зверем
Володихин Д. М. - Воеводы Ивана Грозного
Ги де Мопассан . Собрание сочинений (95 произведений)
Иофе В. К. - Справочник по акустике
Командор Петра Великого. Алексей Волков
Роджер Ван Оих - Психологические отмычки
Андреев А.Н. - Производство сдобных хлебобулочных изделий
Лео Кесслер - "Мертвая голова"
Экономика предприятия. И.Э. Берзинь